В бібліотеці кожна книга має свій номер. В “Бібліотеці вбрання” таких номерів сотні, і процес пришивання нових міток не припиняється. Прокат одягу відкрила Марта Немчинська (Marta Niemczyńska) і Аґнєшка Завадзка (Agnieszka Zawadzka) з Вроцлава. Ця ідея не з’явилася б, якби не натхнення, яке їм дала еміграція.

Вони зустрілися шість років тому в одній з вроцлавських корпорацій. Марта була менеджером, Аґнєшка працювала з клієнтами. Їхні життєві шляхи розійшлися на короткий час. Марта поїхала до Німеччини, щоб у Ганновері створити власну команду. Через два тижні отримала повідомлення від Аґнєшки: “Приїжджаю на Еразмус до Гамбурга”.
Їх розділило 150 кілометрів. Хоча вони підкреслюють: “лише”, бо, як виявилося, що спільні дилеми людей, які мусять знаходитися в новому, дещо чужому середовищі, об’єднують, незважаючи на відстань.
– Кожна з нас поїхала сама. Це було натурально, що ми підтримували одна одну. Кожна з нас потребувала зустрітися і сказати: “Знаєш, загалом добре, але трохи тяжко”. З пристосуванням до нового місця, нових людей і їх культури. І з пошуком власного куточка, бо однокімнатні квартири були не по кишені.
Ми приїжджали одне до одного і розповідали новини. – Зазвичай на вихідні, але бувало і в будні дні. Я мала проїзний квиток, що дозволяло мені їздити по цілій федеральній землі – розповідала Аґнєшка. Подорож потягом від станції Гамбург до станції Ганновер займає близько півтори години. Стільки ж часу потрібно було Марті, щоб доїхати до подруги на авто.
Практично в той самий час, коли у Марти закінчилася оренда помешкання, Аґнєшка закінчила семестр в університеті. Тоді вони вирішили жити разом і взяли в оренду трикімнатну квартиру у Ганновері. Так почалися їх пригоди з поділом.

Економіка спільної участі

Дівчата помічали у німців, з якими знайомилися, що вони стараються не марнувати їжу. – При вході до будинку, в якому я жила в Гамбурзі, знаходилася повна поличка їжі. З овочами, фруктами і печивом – розповідала Аґнєшка. – Ми замислюватися, як це працює. Хто туди кладе їжу, хто може її взяти і яким чином – пригадують.
Вони запитали у пари німців, які якраз там залишали овочі, ті їм пояснили: “Коли знаєш, що не встигнеш щось з’їсти, не потрібно одразу такі продукти викидати. Бо може щось, що тобі не потрібно, комусь знадобиться. Навіщо один має купувати, а інший викидати на смітник? Це не виправдане марнотратство”.
Дівчата після відвідин родини в Польщі залишили на поличці для сусідів банку квашених огірків від бабусі. – Ми зустріли їх трохи пізніше. Сусіди були у захваті, бо ще ніколи таких домашніх огірків від бабусі не їли.
Більше того, дівчатам дуже імпонувала екологічна свідомість співмешканців. – Ми перейняли їх навички і зрозуміли, що таке економіка спільної участі – говорять дівчата. І підкреслюють, що вона їм дуже припала до душі, тому що її головний принцип – не обов’язково мати речі, щоб ними користуватися. Завдяки тому не тільки заощаджуються гроші і місце, а й зменшується забруднення навколишнього середовища.
Приклади такої економіки в дії – міські велосипеди і автомобілі, мережа гостинності “couchsurfing” або ж оренда одягу.

Позичали одна в одної

Джерелом для відкритої дівчатами “Бібліотеки вбрання” було повсякденне життя. – Бо ми жили разом і часто зустрічаючись в дверях кімнати, звертали увагу на те, що дуже схоже одягнені – розповідає Аґнєшка. А Марта, сміючись, додає: – Дуже часто! Подруги усвідомили, що в них схожий стиль, мають багато подібних піджаків, блузок, штанів. Також те, що не люблять ходити по торгових центрах. По перше, тому що величезні черги, а по друге, тому, що там спокушають клієнта тим, що йому насправді не потрібно. І, нарешті, по третє, бо дізналися, що таке фаст-фешн.
– Ще кілька років тому було два сезони: весна-літо і осінь-зима, потім чотири: весна, літо, осінь, зима, а тепер їх 12, бо щомісяця до магазинів потрапляє нове вбрання. І кожні чотири тижні у нас з’являється потреба мати щось новіше від того, що ми купили місяць тому. Все доходить до такого моменту, коли ми відкриваємо шафу, в якій купа одягу, якого ми насправді не потребуємо, якого не хочемо, але маємо, бо чотири тижні тому було модне і переоцінене – говорить Марта.
Так вони почали позичати одяг одна в одної, бо відомо, що час від часу хочеться одягнути щось інше, ніж в шафі. – Таким чином йдучи на концерт ми обмінювалися сукнями. Саме тоді прийшла ідея: якщо ми не мусимо купувати одяг, то було б добре, якби існувала така бібліотека, якою могли б користуватися інші панянки, які не хочуть купувати річ на один раз, яка потім буде просто висіти у шафі – розповідають дівчата.

Дати альтернативу, зламати стереотипи

Їх спільна шафа в певний момент почала перетворюватися в проект. Вони мали звідки брати приклад, бо в інших країнах такі бібліотеки вже існують. Дві в Німеччині – одна на Більхорнер Брюкенштрасе в Гамбурзі, інша – на Фенлоерштрасе в Колонії. Свою бібліотеку вбрання мають також жінки в Голандії, Швеції, Швейцарії і навіть в Чехії. У США також існують великі комірчини з одягом на всі випадки життя і навіть для вагітних жінок.
Марта і Агнешка першими в Польщі зважилися дати жінкам альтернативу купуванню одягу.
Повернулися до Вроцлава і почали свою діяльність. Їх родини були дуже здивовані такою ідеєю. – “Ви дуже відважні, але краще обдумайте все ще раз” – говорили нам близькі люди, бо сумнівалися у готовності поляків до економіки спільної участі. Бо у нас вважається: “якщо чужий, він мене хоче ошукати”. Але ми відповідали, що розповсюдження такого стереотипу не має сенсу. Тому вирішили спробувати – розповідають дівчата.
Від нашого повернення з Німеччини минуло лише два роки, а так багато всього змінилося – зазначають. – Коли перший раз ми пішли на обмін одягу, крім нас було чотири особи, а тепер щотижня відбувається кілька обмінів не тільки вживу, а й також через інтернет-портали.На правах міських велосипедів, обміну житлом для ночівлі, ми вводимо в обіг речі, які просто могли б викинути – говорять.

Велика шафа для всіх

В їх “Бібліотеці вбрання” номер 00001 має кольорова блузка з великими червоними і регульованими плечиками. Вона висить на білій решітці навпроти входу, яку з часом заплетуть рослини. Блузка – це перша річ, в якій дівчата замінили лейбл. На ній є тільки логотип і номер. Бо в їх “Бібліотеці” марка чи прізвище дизайнера не мають значення. – Це не мусить визначати наше вбрання. Ми хочемо, щоб при виборі одягу, жінки керувалися не лейблом, а власними вподобаннями – переконує Марта.
Дівчата не заперечують, що у майбутньому будуть хвалитися іменами дизайнерів, але молодих, вітчизняних, яких хочуть підтримувати. – Ми подумали, що наша “Бібліотека вбрання” буде для них чудовою можливістю наблизити свій продукт до споживачів. Крім того, вони зможуть отримати зворотній відгук від своїх покупців, бо ми хочемо, щоб кожен міг написати власну думку про орендований одяг, зазначити, що варто було б змінити, а що залишити.
Зараз в шафі, якою вони хочуть поділитися з мешканцями Вроцлава, знаходиться одяг з їх особистих, вже набагато менших, шаф, а також одежа куплена на німецьких блошиних ринках чи у вінтажних крамницях. Є також подаровані речі, але всі вони гарної якості, віддані задарма, тому що комусь вони перестали подобатися або ж змінився розмір чи стиль власників.
Марта, серце якої назавжди віддане моді на вінтаж, найбільше любить сукню до колін пляшкового кольору з декольте з овальним вирізом і з тоненьким ремінцем на талії.
Аґнєшка, яку щоденно притягують кольорові і прямокутні вбрання, любить чорну сукню з зелено-сірим рослинним мотивом, розширену вниз від пояса, з v-подібним вирізом. Пригадує, що купила її на побачення.
В своїй колекції мають також білу сукню в чорні плямки, яка трохи нагадує ті з мультика “101 далматинець”, або синій жакет тітки, якому практично 30 років, а виглядає як новий. Все оригінальне, в єдиному екземплярі. – Тому ми їх описали і виміряли дуже точно. На сайті вказано довжина рукава, ногавиць, об’єм талії. Ми присвятили дуже багато часу вимірам та описам, щоб кожна жінка могла перевірити, чи дана річ буде їй пасувати – пояснюють.

Як це працює

До шафи можна зазирнути за допомогою сайту bibliotekaubran.pl. Там є два варіанти пошуку: окремі частини гардеробу (сукні, комбінезони, куртки, піджаки, штани, спідниці, блузки і тд.) або конкретний стиль (Великий Гетсбі, вуличний, восьмидесяті, дев’яності, вінтаж і бізнес). Тут так само, як в звичайній бібліотеці, є ліміт книжок для оренди. Одноразово можна позичити чотири речі. Коли гість закінчує “перебирати вішаки”, додає замовлення до власної віртуальної шафи, після чого можна перейти на сторінку замовлення. Тут треба вибрати один з двох пакетів: на три дні та на місяць. Потім оплачуємо і чекаємо на інформацію про те, коли буде доставлений пакунок. Той самий кур’єр приїде згодом забрати речі.
Клієнтки не повинні хвилюватися про повернення – запевняють Марта і Аґнєшка. Вони тільки просять, щоб при відправленні речей, користуватися тими самими коробками, в яких вони були отримані. Щоб не генерувати сміття – пояснюють.
Підкреслюють, що графік у них еластичний, і вони можуть підлаштуватися до кожного клієнта. Посилку можна також залишити в сервісному пункті кур’єрської фірми. Після повернення речей дівчата займаються доглядом та пранням, щоб вони знову могли повернутися до вжитку.

Скільки?

А якщо хтось не поверне річ вчасно? – Сподіваємося, що таких ситуацій не буде, бо “Бібліотека вбрання” – це така машина, яка має свій початок і кінець. Якщо одна особа щось перетримає, то інші також втратять. Вона – бо за один день треба буде додатково заплатити 5 злотих. Ми, бо не зможемо ввести річ знову до обігу. Інші клієнтки, бо доки одежа не повернеться до нас, доти інші не зможуть її орендувати – пояснюють.
Бібліотека пропонує два абонементи: місячний коштує 249 злотих і дозволяє замовити чотири речі на 30 днів. За одноразову оренду на три дні заплатимо 97 злотих.
З часом хочемо відкрити шафу для чоловіків. Зараз говоримо: спокійно, почекайте, все втілимо – сміються.