Більшість людей, що їде на навчання в іншу країну, часто розглядає еміграцію як подорож в один кінець. Про це свідчать також результати дослідження українського аналітичного центру CEDOS: з 35 тисяч українських студенток та студентів у Польщі намір повернення в Україну декларують лише 6%. В реальності повернутися на батьківщину вирішує ще менша кількість людей. Що насправді впливає на рішення людей, які вертаються в Україну? Чи причина дійсно в зарплатах та робочих місцях, як стверджує прем’єр-міністр Володимир Гройсман? Чи відповіді на питання знаходяться набагато глибше? І як досвід співвітчизників може змінити ставлення до еміграції у суспільстві? Наша редакція поспілкувалась з трьома українцями, які свого часу приїхали у Вроцлав на навчання і через певний час переїхали жити в Україну.

Настя – приватний підприємець та власник магазину крафтових продуктів у Рівному. Дівчина приїхала до Вроцлава у 2010 році. За допомогою програми сприяння залученню до навчання молоді з країн Східної Європи вона отримала можливість безкоштовно навчатися на факультеті математики у Вроцлавському університеті. Після річного досвіду життя закордоном Настя вирішила повернутись в Україну.

«Від навчання в університеті насамперед очікувала професіоналізму викладачів, сучасних підходів та відсутності корупції. Мої очікування повністю виправдалися. У Вроцлаві мені сподобалась сучасна розвинена інфраструктура міста, гарний історичний центр, привітні люди. Сподобалось, що кожна дрібниця в місті робиться з думкою про його мешканців. Завжди всім розповідаю про те, що на площі Ринок зробили доріжку для дівчат на підборах, щоб вони не “ламали” ніг, йдучи бруківкою.
Проте мені бракувало свободи. Я відчувала себе чужою. Особливо це було помітно в питаннях легалізації перебування. Потрібно було довести наявність коштів на проживання, тому я просила польських друзів позичити на деякий час 30000 злотих, бо мої батьки таких грошей не мали. Також, я боялась захворіти, тому що розуміла: достатніх коштів на лікування теж немає. Так, багато в чому, я відчувала себе не «своєю».

Повернутися в Україну я вирішила з декількох причин. По-перше, зрозуміла, що математика – це не моє та більше не хотіла продовжувати навчання. Я намагалась перевестися на інший факультет, але мені не дозволили. По-друге, я люблю Україну. Я постійно читала новини та розуміла, що не можу стояти осторонь. Тоді при владі був Янукович, я хотіла повернутися, щоб щось змінювати. По-третє, в Україні був мій коханий хлопець, а тепер вже чоловік.

У 2019 році будуть вибори президента, тому на деякий час я відклала справи бізнесу і зараз працюю в штабі одного з кандидатів.
Досвід у Польщі дав мені можливість змінити світогляд, побачити як можна жити краще. Проте зараз я не хочу жити за кордоном, відчуваю, що потрібна в Україні, а до Польщі хочу повертатися лише в ролі туриста.

Я розумію людей, які роблять вибір на користь життя за кордоном і не засуджую їх, але я проти еміграції. Хоча Україна і втрачає найкращих, тому що не може конкурувати з умовами життя в європейських країнах, я переконана, що такий стан справ тимчасовий. Думаю, насправді більшість людей з задоволенням повернеться додому. І я працюю над тим, щоб так було.»

Тарас вперше побував у Вроцлаві у межах навчальної подорожі від українського університету ще у 2005 році. Пізніше, це надихнуло його спробувати себе за кордоном саме у цьому місті. За чотири роки життя у Польщі хлопець встиг здобути освіту в інституті журналістики Вроцлавського університету та отримати досвід у великій міжнародній корпорації. Зараз Тарас працює керівником мультимедійного проекту «Інтерактивний Львів» у Центрі міської історії у Львові.

«Все життя я прожив у Львові, тому мені хотілось отримати досвід в іншому середовищі. Крім того, у львівському університеті мене не влаштовував рівень навчання. У 2012 році я подався на проект, який допомагав при вступі до вроцлавських ВНЗ та отримав можливість безкоштовного навчання на магістратурі.

Життя у Вроцлаві виявилось абсолютно іншим, ніж я очікував. В культурному плані все було доволі схожим, але найважчим завданням було подолати мовний бар’єр. На побутовому рівні подобалися: зручний транспорт, культурна пропозиція міста, проте я завжди менше уваги звертав на такі речі. Зрештою, якби ці питання були для мене ключовими, я, мабуть, залишився б у Вроцлаві.

Факт отримання європейського диплома не дає суттєвих переваг на ринку праці. Проте якість знань та вмінь, які я здобув у польському університеті дійсно знадобились мені у професійному житті. Мені подобалось живе інтелектуальне середовище в університеті, спілкування з викладачами на рівні партнерів.

Коли я навчався на магістратурі, паралельно працював в редакції українського інтернет-видання про медіа, але жити у Польщі на українську зарплату ставало важко. Я знайшов роботу у корпорації, яка була безпосередньо пов’язана з компетенціями, які я отримав у Вроцлавському університеті. Хоча від самого початку я розумів, що робота у великих комерційних структурах це не моє, це був цікавий та корисний досвід.

У Львові з’явилась вакансія, яка мене зацікавила, тому в Україну я вже повертався на конкретну роботу. Також, я ніколи не планував переїхати на постійне проживання за кордон, рано чи пізно я однаково б розглядав повернення до Львова. Крім того, ситуація з очікуванням на карту побиту почала мене обурювати. Я чекав на карту довше, ніж вона була дійсна. Я вважаю, що це принизливо, коли моє право на вільне пересування між країнами суттєво обмежується через те, що польська бюрократична система не може впоратись з напливом іноземців. Мені це не підходило.

Після чотирьох років життя в іншому контексті було, мабуть, так само складно повернутися в Україну, як і колись переїхати до Вроцлава. Пройшло вже понад два роки, а мене досі питають чому я повернувся. Більшість не розуміє ситуації, коли всі масово їдуть за кордон, а хтось навпаки – повертається. Проте я впевнений, що ключовим є не те, де ти живеш, а як ти ставишся до життя. Якщо в тебе проблеми, навряд чи переїзд щось змінить.
Я не можу назвати себе людиною світу, але я не виключаю можливості переїзду на деякий час до іншої країни. Також, я не розглядаю еміграцію в категоріях “добре” чи “погано”. Наше ставлення дуже залежить від перспектив, з яких ми дивимось. Для України – це серйозний виклик, для Польщі – міграція до їхньої країни становить суттєву допомогу економіці. Для мене – це важливий життєвий досвід.»

Катерина приїхала до Вроцлава у 2012 році. Вона отримала грант на навчання в одному з приватних навчальних закладів Вроцлава. Зараз вона разом зі своїм чоловіком живе у Львові та працює відеографом-фрілансером.

«В мене не було особливих очікувань від життя у Польщі. Я просто знала, що загальний рівень життя та навчання кращі. У Польщі мені подобається багато різних аспектів: охайні міста, чисті вулиці, хороший громадський транспорт, прозорі бюрократичні процеси, особиста культура населення, можливість вільно подорожувати Європою, безпека на дорогах. Негативні аспекти, такі, як черги в лікарнях та урядах, теж були, але їх було мало.

У Вроцлаві я прожила майже 5 років. За цей час здобула освіту у двох приватних вишах. Також працювала вчителем танців та займалась фільмуванням. Пам’ятаю, що вже після декількох років життя у Польщі, я не планувала повертатися в Україну. Рішення про переїзд було досить спонтанне. Мій чоловік, поляк, хотів краще пізнати українську культуру, до того ж у мене є власне житло у Львові. Ми з чоловіком займаємось фрілансом і зараз нам вигідніше жити в Україні.

Можу сміливо сказати, що Польща – це моя друга рідна країна, мій другий дім. Досвід життя за кордоном сформував мене як особистість, допоміг визначити життєві цінності та пріоритети. Життя у країні з добре розвиненою економікою допомагає вибрати кар’єрну стежку та розвинути свої таланти, а не тільки працювати за гроші «на які можна вижити». Завдяки тому, що своє професійне життя я почала у Польщі, зараз я вірю, що можна досягати успіху у кожній сфері діяльності, починаючи з бізнесу і закінчуючи мистецтвом.

Повернення в Україну не вплинуло на рівень мого життя, але загальний рівень життя населення істотно відрізняється. В мене з’являються думки щодо повернення в Польщу або життя в іншій країні. Проте я не можу однозначно сказати, що десь живеться краще або гірше. Усе дуже індивідуально та багато залежить від фінансового стану, вміння пристосовуватися, життєвих пріоритетів.

У кожної ситуації є добра та погана сторони. Питання еміграції – не виняток. Особисто для мене це був хороший досвід, тому і до досвіду життя за кордоном я ставлюся позитивно.»